Стендалівські «зустрічі з собою» як автометатекст

  • Ye. V. Gavrylenlo Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара
Ключові слова: автометатекст, автореференційність, авторемінісценція, італійський міф, неологізм, запозичення

Анотація

У статті розглядається аспект стендалівської автореференційності, що ідентифікує себе у постійних зверненнях автобіографа до власного художнього та епістолярно-щоденникового досвіду при відтворенні своєї історії в минулому на сторінках сповідально-мемуарної прози. У розвідці робиться акцент на основних випадках самоцитування, їх джерелах та інтерпретації їх ролі у конституюванні бейлівського егодокументу.

Посилання

Женетт Ж. Стендаль // Женетт Жерар. Фигуры. В 2-х тт., М., изд-во им.Сабашниковых, 1998. Т.1. – С.362-391.

Стендаль. Письма // Стендаль. Собрание сочинений. В 15-ти тт. М., «Правда», 1959. Т.15. – 365 с.

Bellemin-Noël Jean. Le motif des orangers dans la Chartreuse de Parme// Littérature, février 1972. №5. – p.26-33.

Kliebenstein Georges. Stendhal face au grec// Stendhal à Cosmopolis. Stendhal et ses langues / Textes réunis et présentés par Marie-Rose Corredor. Grenoble, ELLUG, 2007. – р.25-60.

Mélia Jean. Les idées de Stendhal. Paris, Mercure de France, 1910. – 529 p.

Sérodes Serge. Poffer // Dictionnaire de Stendhal. Paris, Honoré Champion, 2003. – p.541-542.

Stendhal. La Chartreuse de Parme. Paris, Garnier-Flammarion, 1964. – 509 p.

Stendhal. Lamiel suivi de Armance. Paris, Gallimard, 1961. – 444 p.

Stendhal. Le Rouge et le Noir. Paris, Garnier-Flammarion, 1964. – 505 p.

Stendhal. Lucien Leuwen. Paris, Le Divan, 1929. Vol. I – 359 p.

Stendhal. Lucien Leuwen. Paris, Le Divan, 1929. Vol. II – 422 p.

Stendhal. Lucien Leuwen. Paris, Le Divan, 1929. Vol. III – 420 p.

Stendhal. Vie de Henry Brulard. Paris, Gallimard, 1973. – 502 p.

Як цитувати
Gavrylenlo, Y. V. (1). Стендалівські «зустрічі з собою» як автометатекст. Від бароко до постмодернізму: збірник наукових праць, 20(1). вилучено із https://zarlit.dp.ua/index.php/BP/article/view/158